Page 1 of 6

УДК 37.013

ЦІННІСНІ АСПЕКТИ ПЕДАГОГІКИ ПАРТНЕРСТВА

Ганна Суріна

Важливою ознакою професіоналізму сучасного вчителя є

здатність творчо працювати, ухвалюючи нестандартні рішення в

ситуаціях ринкової конкуренції, засвоювати нові професійні ролі і

функції, реалізовувати освітні проєкти національного масштабу,

витримувати конкуренцію на європейському і світовому ринках

освітніх послуг тощо. Водночас, згідно з Концепцією «Нова

українська школа», учитель має будувати відносини з учнями,

батьками, колегами на засадах педагогіки партнерства, що

передбачає: повагу до особистості; доброзичливість, позитивне

ставлення, довіру у відносинах; розподілене лідерство

(проактивність, право вибору та відповідальність за нього,

горизонтальність зв’язків); принципи соціального партнерства

(рівність сторін, добровільність прийняття зобов’язань,

обов’язковість виконання домовленостей) (Аносов І.,

Станішевська Т., 2018, с. 19). Подібні вимоги до вчителя є

надзвичайно комплексними, багатозначними; їх реалізація в

умовах глобального суспільства потребує від освітянина

критичного самоусвідомлення, самоаналізу, розуміння свого місця

і можливостей при швидкоплинних соціальних змінах. На

подібний самоаналіз здатна лише людина зріла, за сучасною

термінологією «акме-орієнтована», що розглядається як

«інтегративне рівневопроцесуальне утворення, системно

структуроване за вертикальним акме-вектором й горизонтальним

вектором життєвого шляху, що прагне до досягнення свого

вищого призначення як реалізації «справи життя» (Ткаченко О. А.,

2019, с. 152). Акме-орієнтована особистість є нескінченним

процесом «смислотворення – вчинення – смислоосягнення», в

якому виділяються три базові системні елементи: ідеал особи,

методологія розвитку цієї особи, практика реалізації такої

методології. Лише акме-орієнтована особистість, перебуваючи у

процесі перманентного самоусвідомлення й смислотворення,

може зрозуміти власну здатність до партнерства в усій глибині

цього поняття. Оскільки справжнє «партнерство» виникає не через

Page 2 of 6

гасла й заклики, розвішані на стінах, воно формується з середини

внутрішнього духовного світу всіх учасників освітнього процесу.

Із позицій методології управління одного з найвідоміших

теоретиків менеджменту Іцхака Адізеса, що ґрунтується на

засадах органіцизму, де базовою є аналогія з живим організмом,

організації (для освітян – заклади освіти) – це живі системи,

наділені власною колективною свідомістю і несвідомим. Тож

заклади освіти, як і люди, мають власні цінності, власну мову,

постають аналогом живих культурних істот. Заклади освіти, як й

інші організми, знаходяться в безперервному процесі

самоутворення, адаптуючись до змін в оточуючому світі заради

виживання й подальшого розвитку. Якщо підсистеми не

змінюються синхронно зі змінами, що відбуваються довкола,

виникає дезінтеграція. Проблема всіх живих організмів та

організацій полягає в тому, щоб зберегти здатність до змін,

залишаючись цілісними. З цієї причини інтеграція, об’єднання є

головною цінністю й провідною ідеєю методології Адізеса (Бек Д.,

Ларсен Т., Солонин С., 2019, с. 272–274).

Проте основна трудність полягає в тому, що будь-яка

організація, зокрема заклад освіти, не є споконвічно цілісним

організмом, оскільки складається з суми цілісних організмів (у

нашому випадку – суб’єктів освітнього процесу), кожен з яких

наділений власною свідомістю й несвідомим, тобто має власну

волю, цінності, культурні коди тощо. Свавілля кожного суб’єктf

діяльності може постати джерелом внутрішньої дезінтеграції, яку

саме Адізес вважає джерелом старіння і вмирання організації,

оскільки дезінтегрована організація не здатна пристосуватись до

постійних змін довкілля.

Іцхак Адізес виділяє чотири джерела внутрішнього конфлікту

(або внутрішньої дезінтеграції організації): 1. Різні стилі

управління. 2. Різні інтереси. 3. Різні сприйняття. 4. Різні цінності.

Для аналізу цих різниць на рівні організацій він використовує

методологію спіральної динаміки (К. Грейвз, Д. Бек, С. Кован), яка

Page 3 of 6

стає все більш популярною на наших теренах, оскільки успішно

зарекомендувала себе в країнах Заходу.

Розглянемо в таблиці 1, як групуються стилі навчання й

прийняття рішень великих мас людей згідно з ціннісними мемами

(або ціннісними парадигмами) спіральної динаміки:

Таблиця 1.

Особливості прийняття рішень і навчання

з позицій спіральної динаміки

Ціннісна

парадигма

Прийняття рішень Питання навчання

Фіолетова –

сімейна,

кланова

Рішення приймаються за

звичаями і традиціями,

радше за клановим

принципом: правителі

клану отримують увесь

прибуток і розподіляють

між іншими на власний

розсуд

Учителями є самі батьки,

родичі, традиції, ритуали.

Навчання має пасивний,

спостерігальний характер,

маленькими

групами/кружками

Червона –

індивідуальна,

егоцентрична

Рішення диктує сильніший

за власною волею, його

волю поважають і

вважають правильною на

даний момент. Прибуток

теж належить сильнішому,

який домінує над іншими,

розподіляючи на власний

розсуд

Навчання відбувається через

подолання труднощів

(наприклад, спартанська

школа). За успіхи – нагорода,

за неуспіх – тяжкі покарання.

Повага напрацьовується

важкими випробуваннями.

Свобода знаходиться під

неусувним контролем

сильніших.

Синя –

колективна,

законодавча

Виконання наказів тих, у

кого в руках влада.

Слідування посадовим

інструкціям, треба вести

себе правильно,

підкорятися правилам.

Унормування всіх сфер

життя до консерватизму й

бюрократії. Прибуток

розподіляться владою:

більше отримують

дисципліновані

Від влади походить Істина,

закон, порядок. Навчання

відбувається через виховання

дисципліни й почуття

внутрішнього боргу.

Важливими є уроки моралі.

Покарання за помилки має

бути й зовнішнім (але не

фізичним) і внутрішнім

(докори совісті)